Минулої п’ятниці до Гощанської селищної ради привезли фрагменти «Дерева надії». Власне, встановити постамент і саме коване дерево не вдалося, бо за словами майстра-виконавця Максима Марчука потрібно ще попрацювати над вирівнюванням фундаменту пам’ятника. Але навіть те, що вдалося побачити – уже вражає. Тож перше слово автору.
– Скільки часу і який матеріал використано?
– Розпочав роботу у травні. Тобто робив десь три місяці. Тут не один матеріал: метал, бетон, шпаклівка по металу. Постамент бетонний. В проекті було дерево, але воно недовговічне.
Довірили цю важливу справу воскодавському ковалеві, але уже відомому й за межами України Максиму Марчука. У його арсеналі робіт не тільки вироби для фронту, але й справжні художні шедеври. Кошти для цієї споруди збирали всім миром: на ярмарках, на святах, був відкритий рахунок. Левову частину зібрали під час відзначення Дня громади. Долучився до цієї ідеї і підприємець з Корнина Микола Лівшук, який також з власного бюджету виділив чималі кошти.
І ось «Дерево надії» уже на місці встановлення. Вибрали територію поруч з портретами загиблих Героїв громади у російсько-українській війні.
– Це буде пам’ятник вірі і надії на зниклих безвісти у цій кривавій війні, – каже директор Центру інтеграції ветеранів Ірина Повар. – На даний час таких 90 осіб.
До нас підходять дві жінки, які також приклали зусиль, аби цей пам’ятник появився. Жінки радяться як ще поліпшити ландшафт біля пам’ятного знаку. В їхній уяві тут мають цвісти квіти, зокрема лаванда. Біля постаменту треба викласти плитку, аби збагатити і доповнити велич пам’ятника.
Знайомимося з жінками. Вікторія Ломакіна – сестра зниклого безвісти гощанця Григорія Назарчука. Галина Романчук – мама зниклого безвісти, потім полоненого Василя Романчука. Майже 4 роки він був у полоні. І його вдалося визволити з неволі. Жінки були членами громадського руху «Жити, чекаючи». Проект закрився, але активістки руху продовжили справу пошуку зниклих безвісти. Підтримують родини зниклих безвісти, надають спрямування на юридичні послуги.
– Ми вважаємо себе психологічною родиною зниклих безвісти, – каже Вікторія Ломакіна. – Пам’ятник нам дуже сподобався. Ми дуже переживали як до нього поставляться члени родин зниклих безвісти.
– Зараз збираємо дані на жетони з іменами зниклих безвісти. Ці жетони будуть вивішених на листочках «Дерева надії». На жетоні буде ім’я, прізвище і дата зникнення, – доповнює розповідь Галина Романчук.
– Інакше пам’ятник буде символічний, але обезличений. Кожна мама, сестра чи дружина повісять цей жетон з надією, що їхні рідненькі повернуться, – пояснюють суть ідеї активістки руху «Жити, чекати».
Згадуємо з пані Вікторією про Григорія Назарчука. Ми з ним були депутатами Гощанської селищної ради минулого скликання. «Золотий був чоловік, – кажу, – майстер на всі руки». А сестра згадує як появилась та тривожна вість, що брат зник.
– У червер він поїхав на Рівне. У суботу уже був на позиції. В понеділок він останній раз зателефонував. А у вівторок брат уже зник безвісти. Ми дуже надіємось що він живий. Всі 14 осіб, які були разом з Григорієм немає збігу по ДНК серед загиблих. Вони воювали з «Вагнером». А ті вояки ще й бізнесмени. Я писала десятки листів і вагнерівцям, і сепарам. Але брат не був офіцером, невідомий як якийсь активіст, то вони не дуже й звертають увагу на таких.
Пані Галина розповідає про свій тернистий шлях. Так само шукала інформацію всюди, спочатку розповсюджувала фото. Були спроби аферистів здерти гроші. Але то неправда, що за гроші можна викупити полоненого. Василь мав позивний «Парикмахер», тож підстригав усіх підряд, бо й професію цю мав.
Корінне у цьому всьому слово «Надія». Тож жінки кажуть, що цей пам’ятник «Дерево надії» має зміцнити надію на повернення їхніх рідненьких додому. Тож хай розквітає «Дерево надії» щасливими історіями у житті всіх, хто сподівається і вірить.
А тим часом в обласному центрі майже кожної неділі можна побачити рідних та знайомих з плакатами зниклих безвісти. Вони привертають увагу влади, громадськості, ЗМІ про зниклих безвісти. Які мають імена, але невідомо де вони. Таких осіб за даними правоохоронних органів 114 тисяч. Цивільних і військових, які вважаються зниклими безвісти за особливих обставин.