У грудні минулого року у «Рідному краї» (11.12. № 50) був опублікований матеріал «Крилівські хрести». Мене, як автора, дуже зацікавила подвижницька та дослідницька робота Володимира Олексійовича Ящука – уродженця Корця, але нині мешканця Звягеля. Він зібрав чудову колекцію старовинних хрестиків, виготовлених крилівськими майстрами: Федором та Андрієм (батько і син) Хомчуками. Володимир Олексійович з захопленням розповідав про ці, не боюсь сказати, витвори мистецтва Вакузнєца, як назвали в окрузі Федора Купріяновича, бо більшість хрестів мали по 15-17 деталей на невеличкій їх поверхні. Володимир Олексійович так детально досліджував ці хрести, що мав намір якось оприлюднити результати своїх досліджень. Він навіть зробив їх опис цих досліджень. Я запропонував йому написати книгу-дослідження про ці унікальні шедеври крилівських ковалів. Як потім скаже Володимир Ящук, він ще трохи сумнівався у цій затії, але потрохи таки втілював цю мрію у життя. Допомогли випустити книгу «Крилівські хрести» його друзі, які частково фінансували друк чудового недешевого видання.
І ось минулої п’ятниці корчани побачили книгу, де у місцевому музеї відбулася її презентація.
Зустріч через пів століття
Володимир Ящук скромно підійшов до цієї презентації, бо вважає, що не така це уже велика подія – випуск книги-дослідження. Однак найзатятіші краєзнавці таки прийшли до музею. Серед них і крилівчанка Тетяна Михайлівна Кравчук, бібліотекар місцевого ліцею, яка допомогла авторові скласти хронологію життя Вакуковаля і його родини, знайшовши у церкві метричні книги.
Але ще більш щемливою і зворушливою зустріччю була між Володимиром Ящуком та його учнем, товаришем, сусідом – Володимиром Андрієнком. Свого часу Володимир Олексійович був вчителем фізкультури у Володимира Андрійовича. Минуло більше 50 літ, як вони бачились востаннє. За ці роки у трудовій біографії В. О. Ящука викладацька робота у вищому професійному училищі Новоград-Волинська (нині Звягель). Змагання з боротьби, де Володимир був призером чемпіонату України, захоплення фотографією. Але основою професійності стала математика.
Володимир Андрієнко – дипломат, державний чиновник третього рангу, полковник запасу. Очолював протокольні служби при Президенті України Леонідові Кучмі та Прем’єрах України.
Звісно, що за 5 десятків років змінився і вчитель, і учень, бо обидва уже пенсійного віку. Але то була зустріч двох земляків, які зберегли повагу і дружелюбність один до одного.
Варто зауважити що у Корецькому музеї є матеріали про братів Андрієнків. Крім уже згадуваного Володимира на стенді «Знамениті земляки» є матеріали про штурмана авіації, начальника відділу «Відкрите небо», полковника Юрія Андрієнка та штурмана авіації, офіцера, нині викладача одного з київських вузів Олега Андрієнка.
А Володимир Ящук знайшов тут матеріали про свого тестя Сергія Арсентійовича Силіна, учасника Другої світової війни, орденоносця двох орденів Вітчизняної війни та двох медалей «За відвагу».
Спадщина від дідуся та бабусі
Володимир Ящук розпочав презентацію фотокниги з того, як зародилась ідея колекціонувати кирилівські хрести. Він бачив ці хрестики у тоді ще живих дідуся та бабусі. Пана Володимира зацікавило чи ще є десь подібні обереги. Починаючи з 80-х років минулого століття, через його руки пройшло кілька десятків таких реліквій. Ще більше знайшов в інтернеті. Чотири навіть у Білорусі, які там назвали білоруськими. Але найбільше – у колишніх Корецькому та Гощанському районах. Географія пошуку розширилась і решту робіт Хомчуків Ящук знайшов на Волині, Хмельниччині, Тернопіллі і Житомирщині та Києві. Спочатку їх можна було придбати відносно недорого. А нині це уже раритети вартують недешево. Всього у колекції Володимира Ящука 56 хрестів різної ваги і величини: від 14 до 38 грамів. Різної конфігурації і цінності. Власне, частину оповіді про ці реліквії присутні у залі музею почули з уст пана Володимира, а решта досліджень – у його книзі.
Хто ж вони, автори крилівських хрестів?
Володимир Ящук каже, що, досліджуючи стиль виконання робіт, прийшов до висновку, що хрести кував не один майстер. І, справді, вони виконані у різні періоди. На тильній стороні є рік виготовлення. Автор книги поділив ці роботи на три періоди: ранній, романтичний і професійний. Дослідник бачить наскільки майстерно виконана інкрустація того чи іншого хреста. І доходить до висновку, де майстер тільки вчився, а де вже він був ювеліром. Найпрофесійніші і найкрасивіші за виконанням обереги припадають на 1911 рік.
– Я ставив собі запитання: чому?, – каже пан Володимир. – І відповідь прийшла, коли отримав копію метричної книги. З’ясувалось, що Федір Хомчук одружився з Меланією у 1900-му році. Але 11 років у них не було дітей. І тільки через більше як 10 літ народився перший син – Данило. Очевидь, окрилений таким подарунком долі, Вакуковаль почав створювати справжні шедеври. Потім народилися ще діти: Матрона, Арсен і Андрій.
Старожили казали, що справу батька продовжили Данило і Андрій. Знайдено 4 хрести, зроблені руками Андрія. Вони дещо іншого, простішого стилю, але більш акуратні.
Того дня присутні в залі почули ще багато подробиць і деталей виготовлення крилівських хрестів. Задавали чимало питань. Зустріч пройшла у невимушеній, дружній обстановці. Імпровізована розповідь лише додала гармонійної атмосфери.
Поки що Володимир Ящук надрукував лише кілька екземплярів книги «Крилівські хрести». Він подарував їх музею, автору цих рядків та Тетяні Кравчук за певне сподвижнецтво у написанні цього доробку. Завідуюча музею Ірина Воят також презентувала сувенір пану Володимиру. Та на цьому, очевидь, не слід зупинятися, бо такі шедеври як крилівські хрести вартують того, аби про них знали не лише в Україні. А для цього у Книзі спадщини культурно-прикладного мистецтва України має бути почесна сторінка і для робіт крилівських майстрів. А поки що корчани чекають Володимира Ящука і в інших закладах з презентацією.