Днями пощастило зустрітися з неординарною особистістю – уродженцем села Тучин Григорієм Червоним, нині мешканцем Рівного. Він свого часу проходив службу на відомому космодромі Байконур, що в Казахстані, і був причетний до запуску перших космічних кораблів. Чесно кажучи, я був приємно вражений оперативністю, з якою відгукнулося на мою пропозицію завітати до них подружжя поважного віку Червоних: старший лейтенант у відставці Григорій Васильович та його дружина Ольга Степанівна, яка ще працює в одній з місцевих поліклінік.
Отож, як з’ясувалося, після закінчення Даугавпілського авіаційного училища, що на території Латвії, лейтенанта Григорія Червоного для проходження служби було направлено в Казахстан на космодром Байконур – об’єкт особливої державної і військової секретності. До речі, таке призначення судилося не всім офіцерам. Але ейфорія тривала недовго. Чи не найбільшою трагедією в житті офіцера Григорія Червоного, його бойових побратимів, стала аварія під час запуску на планету Марс радянської ракети 8К64, більш відомої, як «сатана». Напередодні у монтажному корпусі виникли несправності. Через якийсь час у небі спалахнуло сяйво і вся апаратура була знеструмлена. У результаті загинуло 130 військовослужбовців і цивільних осіб. У той час там обов’язкичергового виконував наш земляк.
(Фото)
Фото з мережі Інтернет
Наступного дня на місце катастрофи прибула державна комісія на чолі з Головою Президії Верховної Ради СРСР Леонідом Брежнєвим. Черговий офіцер Григорій Червоний доповів йому про обстановку і провів до зали, де мало відбутися засідання комісії. І тут стався казус. Пригадує Григорій Васильович:
-У конференц-зал нам не дозволяли заходити. Але треба було відчинити перші і другі двері. Хоча сам прохід був широким для монтажу обладнання, стіни – товсті, але двері були звужені до нормальних розмірів, по обидва боки проходу – ніші. Ось тут і стався казус. Я став виходити з проходу, а Леонід Ілліч рухався назустріч. Аби дати йому дорогу, я, струнко витягнувшись, став у нішу між дверима. Ситуація набула неординарного характеру. Брежнєв зробив крок уперед і відступив, щоб розминутися. Потім знову ступив уперед і назад… Ця мить мені здалася цілою вічністю. Нарешті Леонід Ілліч зайшов до зали, за ним – решта членів комісії та охорона. Після цього інциденту мій безпосередній начальник капітан Скрипко взяв на себе функції чергового. А мене направили в готель «Люкс», де зазвичай зупинялися високі особи. В мої обов’язки входив контроль, щоб вчасно подали їм обід і щоб ніхто зайвий у готелі не вештався…
На щастя, наступні запуски ракет були вдалими. Крім цього, мені довелося брати участь у запуску космічного корабля з Юрієм Гагаріним на борту, а згодом й інших космонавтів. 5 років служби на космодромі Байконур залишили в пам’яті спогади як приємні, так і не дуже…
А нелегка служба далася взнаки. Через проблеми зі здоров’ям старший лейтенант змушений був піти у відставку, переїхав у Рівне. І тут доля звела його з прекрасною дівчиною Ольгою, яка прибула сюди на роботу з Івано-Франківщини після закінчення медінституту. Невдовзі вони одружилися, народили, виховали і поставили на ноги двох синів, які згодом одружилися і подарували їм четверо прекрасних і найкращих внуків. Наразі Роман і Денис боронять державні інтереси України на фронті.
Уже в поважному віці Ольга Степанівна продовжує працювати сімейною лікаркою. Бо вижити в цей непростий час на пенсію – дуже складно. Та пацієнти ще потребують допомоги від лікарки Ольги Червоної. А тут ще й діти і внуки потребують допомоги…
Не сидить, склавши роки, і Григорій Васильович. Він, зокрема, захоплюється історією, археологією, етимологією, релігією, астрономією, поезією. Його цікавлять таємниці Всесвіту, походження рідної мови та інші актуальні питання сьогодення. Про це йдеться, зокрема, в численних його публікаціях у ЗМІ і книзі «Слов’янський ікс, або Таємниці граматики», які знаходять широкий розголос як серед читачів, так і фахівців.