Пам’яті Миколи Камінського
Ось уже 10 літ як доля записала у скорботний список журналіста Миколу Петровича Камінського. Він не мав якихось особливих державних чи журналістських відзнак. Але він у нашій пам’яті як рідкісний знавець української мови, краєзнавства надзвичайно відповідальний, де б не працював. Журналістика для нього була скоріше всього не як професія, а як покликання. Бо ще з учнівської парти він уже вмів писати: грамотно, влучно, актуально, виразно, захопливо. Цей синонімічний ряд професіоналізму Миколи Петровича можна продовжувати і продовжувати. А його організаторські здібності керівника молодіжної газети «Зміна» залишається неперевершеним рекордом у тиражах. Суспільство, особливо молодь вимагали сміливості, відвертості, правди. Нате вам сміливість помережену правдивим словом. Він ніколи не пристосовувався до влади. А писав, говорив відверто як воно є. тому й не було його у списках нагородних листів.
Та де б не працював він: «Зміна», «Вільне слово», «Вісті Рівненщини», був надзвичайно відповідальним з творчим підходом. А ще не терпів безграмотності, шаблонів і пристосування. Скажу відверто: коли він працював заступником головного редактора у «Вільному слові», де на той час очолював колектив, я почував себе як у Бога за пазухою. Я міг спокійно їздити у відрядження, вирішувати менеджментські та маркетингові питання редакції у районах. Номер газетний завжди був насичений актуальністю, інформативністю, цікавими і корисними матеріалами. А ще просякнутий людяністю, якою рисою характеру він відзначався особливо сам. Та це фундаментально у нього було закріплено ще й з принциповістю. Пригадую один епізод. Якось прийшов на роботу Микола Петрович дуже схвильований. І розповідає: «Завів внука у школу і вітаюсь зі знайомими: «Доброго дня». А мені кажуть треба мовити: «Добрий день». «Чому ж «Добрий день?», якщо «Доброго ранку», то й «Доброго дня». «Бо так філологи стверджують». Кажу їм: «Коли вели Ісуса Христа на розп’яття також казали «Добрий день». Який же він добрий?». З тих пір і я не слухаю ніяких філологів та псевдонауковців, які стверджують, що треба казати: «Доброго ранку», але «Добрий день». Бо нема в тому логіки, якщо бажаємо «доброго ранку», то й «доброго дня», «доброго вечора». Для мене Микола Камінський був більшим авторитетом.
І залишився в пам’яті як друг, колега, навчитель, бо мав енциклопедичні знання помножені на життєвий професійний досвід. А ще людяну, неповторну посмішку, яка одразу полонила у його коло бути ближчим до нього.
Він не міг змиритися з багатьма процесами, які творилися в Україні. Тому його кончина була дещо загадковою. Та, на щастя, священники розібралися у цій ситуації. І до Небес він відправлений як істинний християнин, людинолюб і люблячий чоловік, батько, дідусь.
Всі, хто працював з Миколою Петровичем Камінським, хто дружив і знав його, прошу у ці дні помолитися за його душу і у своїх споминах віддати шану Великій Людині.
Зі скорботою в серці Андрій Бабінець