Історія їхньої сім’ї схожа на тисячі інших. Антон хоч і був старшим за Людмилу на 14 років, але не міг не закохатися у красуню Людмилу. Вона ж бачила у ньому надійну опору, мужню постать. А ще бачила умілі руки, які лише з нею були ніжними, а з металом і механізмами робили що хотіли. Адже він знався і у ковальській справі, виготовляв ковані шедеври, і у автомобілях, знав як їх полагодити. Щаслива сім’я народила трьох донечок. Батько Антона був військовим, тож і син підписав контракт зі Збройними силами у 2018-му. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення ворога міг як батько трьох неповнолітніх дітей звільнитися зі ЗСУ. Але тоді сказав дружині:
– Хто ж вас буде захищати, як не я? Хочу, щоб діти жили у вільній країні.
Дружина завжди розуміла чоловіка. Та почався полон переживань. А тут ще й старшого солдата Антона Степановича Бородавка перекинули на Курський напрямок. І 21 серпня 2024-го у боях біля села Крем’яне воїн геройські загинув.
Людмила Романівна уже виплакала свої сльози. Тож мужньо розповідає:
– Тоді, здавалось, що світ немилий, зупинився у якійсь темряві, звідки немає шляху-орієнтиру. Важко було знайти сили навіть пережити день. Однак я подумки розмовляла з чоловіком. І Антон наче підказував мені: «Залишилось, – каже, – найдорожче – донечки. Їм потрібна твоя опора. Вони ще малі. Та й маєш завершити нашу мрію – будинок». І я зрозуміла, що розраду можу знайти у роботі з побратимами чоловіка, які потребують допомоги.
Свого часу Людмила Романівна Бородавка закінчила МЕГУ ім. ак. С. Дем’янчука, спеціальність: практична психологія. Працювала у дитсадку. Однак коли почав формуватися Центр життєдіяльності крім інших спеціалістів потрібен був фахівець із супроводу ветеранів війни. Сільський голова Олександрійської громади Олександр Гуц бачив на цій посаді саме Людмилу Романівну. Вона перемогла у конкурсі. І це стало нині змістом їх життя.
Саме цю посаду сільрада добавила до Центру життєстійкості, щоб була робота безпосередньо з ветеранами і їх родинами.
Людмила Бородавка влилась у новий колектив Центру життєстійкості.
– Нині, – каже соціальний менеджер установи Оксана Марчук, – в умовах викликів і негативу та змін особливої ваги набуває підтримка психічного здоров’я та соціальної згуртованості. З цією метою в громаді з лютого минулого року функціонує Центр життєстійкості. Простір турботи, підтримки та відновлення внутрішніх ресурсів для дітей, підлітків і дорослих.
– Коли уже потрібна психологічна розрядка, коли навалюються проблеми ми зпрацівницці Олександрійської сільради. – Здається, саме там змивається весь цей непотрібний хлам з плечей і вже облегшено йдеш далі.
Така оцінка справді важлива. Бо хтось має навчити ефективно долати стрес, отримати психологічну підтримку, просто поговорити і дати пораду.
В колективі Олександрійського Центру життєстійкості крім уже названих Оксани Марчук та Людмили Бородавки працюють ще психолог Олена Шевчук, фахівці соціальної роботи Наталія Кучерук та Тетяна Алексейчук.
Спільно уже проведено чимало заходів зі зміцнення психоемоційного здоров’я населення, формування навичок життєстійкості. Збільшується база даних про осіб, які потребують підтримки, що перебувають у складних життєвих обставинах.
Фахівці Центру набули досвіду як консультувати таких осіб, проводять групові тренінги та заняття, різні заходи для внутрішньо переміщених осіб. Є зала і для проведення заходів для дітей. Тут у кутку причаївся акваріум з чарівними золотими рибками, який подарував закладу очільник громади Олександр Гуц.
Та найчастіше, мабуть, у силу того, що Центр сусідствує з лікарнею та поліклінікою відвідують Центр ветерани війни, демобілізовані, що перебувають у відпустках і потребують якихось послуг юридичних чи психологічних. А це уже турбота професійного радника громади, фахівця із супроводу ветеранів війни Людмили Бородавка.
– Буває так, що спочатку ветерани заходять просто так. Та швидко дізнаються, що Центр може бути для них корисним. Психологічно розвантажитись, отримати консультації щодо пільг і гарантій, в оформленні документів та виплат. Супроводжую ветеранів також в державні установи. Більшість з них потребують реабілітації, лікування. Іноді навіть працевлаштування. У нас в Олександрії є потужна база Центру профтехосвіти обласного центру зайнятості. Уже чимало чоловіків скористались можливістю отримати нові категорії водіння автомобілями. Іноді потребують допомоги родини загиблих, зниклих безвісти і тих, де є ветерани.
– Очевидь, є різні способи адаптації ветеранів до цивільного життя, – торкаюсь ще однієї трепетної теми.
– Так. Нічого гріха таїти, те, що пережили чоловіки по-різному впливає на психіку. Найлегше опуститись до чарки оковитої. І це ще одна війна. І важливо залишитись сильним для сім’ї, для суспільства. І рецепту підтримки одного немає. Є різні варіанти. І дуже радію, коли здоровий глузд бере верх, – каже пані Людмила і продовжує: – Голова громади Олександр Гуц і колектив стали для мене тією опорою, яка дала змогу не зламатися.
Колеги були поруч у кожному кроці — підтримували словом, порадою, простим співпереживанням. Кожна наша спільна дія, кожен організований захід для ветеранів і родин загиблих — відчувався як маленький промінь світла в темряві.
У суспільстві можна почути й таке, що настворювали різних установ, пов’язаних з ветеранським рухом. І чи є від цього користь. Розповідаю вам про ще одну таку установу. І стає очевидним, що напрямок державної політики правильний – не можна залишати ветеранів самих з їхніми проблемами, з адаптацією після воєнного пекла. Та й родинам постраждалих від війни мають бути установи для піклування з їхніми питаннями. Тож коли бачите Центри життєстійкості, знайте, тут ви будете почуті і підтримані.
Андрій Бабінець.