В подієвих матеріалах про Сергія Торулю писав неодноразово. А ось ближче поспілкуватись випала нагода на минулому тижні, коли делегація вчителів вивчала досвід релокованого Бахмутського училища, якому віддали частину недобудованого приміщення під навчальний Центр. Як не привітатись зі знаменитим майстром. А пан Сергій одразу повів мене у музейну кімнату, де зберігаються унікальні експонати далекої доби людства, коли лише розпочали виготовляти речі із металу. Майстер з захопленням розповідав про знахідки археологів, які проводили розкопки неподалік від Гощі. Частину експонатів принесли добрі люди, які знають Торулю і його цікавість до світу металу, знавця мови металу.
В іншій кімнаті – вироби маестро з металу. Не знаю чому, але коли бачу як Сергій Торуля працює з розжареним металом, уявляю собі скрипаля, який торкається 4 струн смичком із сотні волосінь, знаходить необхідну ноту і творить неповторні мелодії. Так і коваль творить свої композиції.
– Але, – каже пан Сергій, – щоб навчитися з твердого куска металу щось створити, то треба пройти цілу науку. Сергій розповідає, що уже змалку любив щось майструвати, щось випилювати надфілем. Спочатку захопився різьбярством. Але потім він закинув цю справу, бо побачив, що цей матеріал недовговічний. А ось метал захотілось освоїти. Та приручив його уже після закінчення Київського політехнічного інституту. Рівнянин уже бачив себе інженером-конструктором. Зізнається, що дуже багато вчився, шукав на книжкових ринках необхідну літературу.
Та спробувавши ковальство, збагнув, що не так просто з куска металу зробити те, що задумав. Тому знову навчання, саморозвиток, стажування.
У 2008 році він вперше приїхав у Гощу. Звідси й розпочався його шлях майстра-коваля. А до того потрапив до рук коваля з надзвичайним досвідом Петра Оніша. Потім стажування у Нідерландах. Тож у Гощанському навчальному відділенні Рівненського центру профтехосвіти йому уже було що продемонструвати. Хоч спочатку і сам тут навчався.
– Трудовий шлях Сергія Торулі – приклад того, як не треба боятися йти до своєї мети, уміти змінити професію і стиль життя, розповідає колишній очільник обласного центру зайнятості Іван Ткачук. – Торуля не тільки сам освоїв мову металу, але й навчив багатьох з усієї України. Я потім побував у тих, хто вчився у Торулі, зокрема на Херсонщині. Вони згадують про Сергія, як майстра-екстракласу. Завдяки імені Сергія Торулі у нашому навчальному центрі побували японці, німці, нідерландці, які і у нього щось навчилися, і мали можливість передати свою майстерність.
Ковальський молот Торулі побував у багатьох країнах. Навіть в Об’єднаних Арабських Еміратах. А деякі його роботи залишились навіки, як шедеври ковальської майстерності. Як, приміром, в одному з австрійських містечок спільна робота з івано-франківським майстром Ярославом Паньківим «Юніті», де з одного куска металу виготовили за дві години танцюючих чоловіка і жінку. Це була найкраща робота серед усіх ковалів, хто брав участь у фестивалі.
Сергій Торуля побував на багатьох фестивалях як в Україні, так і за кордоном: неодноразово у Франції, в Польщі, Чехії, Німеччині. Ще одна робота у співавторстві у чеському Гельштині також прикрасила назавжди місцеву мерію. Це лялька-мотанка з металу. Заввишки більше метра з орнаментом, вишиванками (на фото Сергій Торуля разом зі своїми колегами).
Не знаю чи рахував сам Сергій Торуля скільки він уже виготовив робіт, які звеселяють око як у приватних колекціях, на різних видних місцях у Рівному, в Гощі та європейських країнах. До речі, металевий герб Гощі також його рук справа.
Але не менш важливо й те, що пан Сергій передає свій досвід всім, хто хоче опанувати ковальську майстерність. Серед учнів є навіть жінки.
– Нам сьогодні дуже важливо, – каже маестро металу, – щоб у цей воєнний час до нас прийшли навчатись або молоді до 25 років люди, або ті, хто уже відслужив у ЗСУ. Ми виготовляємо такі необхідні на фронті кирки та скоби. Раніше кували навіть пластини для бронежилетів. Але промислово це робити легше. Та перші дві речі дуже необхідні на фронті. Тож запрошуємо на навчання. І разом допоможемо Збройним силам матеріалами, які їм так необхідні в окопах.
Переді мною високий, міцний, з розумним поглядом, трохи забрудненим сажею обличчям, бо ковальське горно має своє лоно і свої кольори. Справжній майстер своєї справи. Мабуть, таким ми собі і уявляємо представника древньої і такої необхідної та мужньої професії як коваль.
Андрій БАБІНЕЦЬ