Інтерв’ю з Богданом Йосиповичем Столярчуком, професором кафедри музичного фольклору Інституту мистецтв РДГУ, керівником інструментального ансамблю народної музики «Хуторські музики». А ще письменником, поетом, краєзнавцем. Автором понад 65 книг та збірок, нарисів, поезій, довідників, посібників, методичних розробок. Заслуженим діячем мистецтв України, лауреатом кількох мистецьких, літературних та краєзнавчих премій.
Днями йому виповнилося 77 літ. А він такий же енергійний, стильний у своєму капелюсі з сивочолим чубом, акуратною бородою і розлогими вусами. А ще він закоханий у життя. Нещодавно вийшла з друку його лірика «Любов і гріх». І це свідчення, що в творчих людей завжди має бути хтось для натхнення.
Отже, пане Богдана, з круглою датою вас. Адже дві сімки — це кругла дата?
— Всі вітають, кажуть гарна дата, близька до удачі.
З висоти прожитих літ про що думається, як діється, як можеться?
— Пройшло багато часу. Все життя я в якихось пошуках. У мене є знайома, яка запитує: «Що ти ще шукаєш у цьому житті?». Шукаю. Навіть йду на ту роботу. Спілкуєшся з людьми. Якась нова інформація, нові віяння, нові ідеї. Так минає життя: то в настрої, то не в настрої. Нині час такий складний, але опускати руки не можна. І не треба чекати Перемоги, а щось треба робити для її наближення.
А що уже знайшов?
— Випущено чимало студентів. Багато з них стали відомими виконавцями, працюють у професійних колективах, музичних школах. Маю на увазі по класу контрабаса. Це складний інструмент, але є ті, що досягли якоїсь висоти. Студенти також націлені на працю, шукають фольклор, колективи, спілкуються, вивчають щось нове. Цей процес йде від мене до студента, від студента до учня. Є щось випущене у видавництві.
То скільки ж у вас випущено за вашого авторства книг?
— Я завжди кажу, що в мене з арифметики «на осінь було», тож я їх не рахую. А в моєму колективі є люди, які рахують. Щось з висоти років з того загалу є книжки, які я, можливо, сьогодні би і не видав. Сьогодні по-іншому щось аналізуєш. Степан Пушик перевидав свою першу книгу. Перечитав, переосмислив. В новому часі по-іншому щось сприймаєш.
Що з останніх робіт є у вашому арсеналі?
— Масштабна монографія про Василя Павлюка, який був засновником «Горини». В ті радянські часи заснувати такий ансамбль і відродити ті стародавні пісні, у звучанні так, як співали бабусі, то справжній подвиг. Не робити аранжування по-своєму, а відтворити первісний варіант. Павлюк це зробив і виступав з колективом за кордоном «на ура». Я також був з ним за кордоном, бо керував інструментальною групою. І бачив як українці за кордоном сприймали це. Тому що є Україна, тому що є пісня українська, яка звучить в серці кожного патріота. Ще одна публікація про Ярослава Золяка. Він поїхав у Чехію, там захворів і помер. І дружина його загинула. Але він з нуля створив оркестр інструментальної музики «Древляни» і досягнув популярності. Батько його Василь Золяк заснував фабрику у Мельниці Подільській з виготовлення народних інструментів: сопілки, цимбали тощо. Син перейняв батькову традицію.
Ви говорите і пишете про тих людей, які мали особливий талант. Це одиниці особистостей…
— Так, це одиниці людей, які віддають життя улюбленій справі.
І про них би забули, якби ви не написали про них.
— Ці люди не рахувалися з власним часом, були віддані справі, творчості. Якщо про них не написати, то наступні покоління про них не знатимуть. Свого часу вони здійснили високу мистецьку місію.
За час викладання у різних школах та інституті, мабуть, і учнів талановитих чимало вийшло після вашої науки?
— На щастя таких багато. Скажу лише про останні випадки. Буквально торік один з моїх учнів з музшколи поступив у меузичний коледж, а другий вступив на джазовий факультет університету Зелені Гури, що в Польщі. При вступі його попросили щось зімпровізувати. І він це зробив блискуче. Його уже не запитували щось про ноти, а одразу зарахували у вуз.
Та не завжди талант розвивається. Що треба зробити, аби він розцвів цей талант?
— Треба бути фанатом. Працювати і ще працювати. Щоб світило у душі. Таким є згаданий мій учень Давид Черуха. З багатьох учнів не всі стають знаменитими. Однак талант треба розвивати. Має бути відданість професії.